Особливості уявлень про справедливість в середньовічній філософії.

Abstract

У порівнянні з високорозвинутими концепціями справедливості античного часу доба Середньовіччя навряд чи може похвалитися багатоманіттям і оригінальністю поглядів на справедливість. Християнська філософія з самого початку позиціонувала себе як опозиція язичницьким вченням. Безумовно, не можна заперечувати впливу на теологічні погляди неоплатонізму, стоїцизму, Сенеки, проте щодо розуміння справедливості ми спостерігаємо різкий контраст з попередньою традицією. Якщо в межах античного світогляду справедливість розумілась як прояв космічної гармонії, то християнство ототожнювало справедливість з Богом. Саме Бог є уособленням справедливості. «А хто ж, як не Ти, Господь наш, солодкий витік справедливості, Котрий кожному віддасть за його вчинки (Мф. 16, 27) і серця скорботного і смиренного не принизить (Пс. 50, 19)» – читаємо у «Сповіді» Августина Блаженного. Визнання всемогутності Бога християнськими мислителями передбачало також прийняття Його волі та милості. Не випадково у Середні віки існував звичай вирішення суперечок між рицарями через двобої. Вважалося, що Господь сам сотворить найсправедливіший суд і виявить переможця.